Домашня ковбаса смаковитим, золотавим кільцем лежала у великій мисці, гарна, наче на фото відомих фудблогерів у соцсітках. Ароматна та гаряча. І розліталася та ковбаса за десять хвилин. 

До кафе “У тітки Гапки” стояла довга черга відвідувачів, а на кухні кафе весело шкварчали три нові порції ковбаси. Тої самої незрівнянної ковбаси з ніжним смаком, про яку знали від Одеси - і до Кракова, постили у фейсбуці та писали усілякі теги. У другій кухні три помічниці вправно набивали прозору кишку рожевим м’ясцем, білим сальцем, зернами гірчички та секретними спеціями.

Три помічниці рухаються в унісон, троє палаючих очей слідкують за пательнями, дев’ять рук з фіолетовим манікюром літають над величезними мисками з приготованими м’ясом, салом, кишками, спеціями, три язики-жальця облизуються.
- Фарш не їссти! - свистить в них у вухах голос з-під землі, голос їхньої матері, що старша каменю, старша горя.
 
Третя порція ковбаси вже на фірмовій чорній тарілці, її несуть черговому гостю у кафе. Четверте сире кільце гепається в свіжу олію. Ковбаса задоволено шкварчить.