Мене "тато" з розмаху кидав у воду, мені роки зо три тоді було, удар об воду мене глушив і я починав тонути і панікувати. 
Після таких уроків я глибини боявся років до десяти. А потім мене по нормальному навчив плавати друг.

Мене довго не могли навчити плавати по-жаб‘ячому, десь років до 13, хоча батьки в мене непогані плавці самі по собі. А от по-собачому я вміла плавати десь з 6 років, навчилася дуже швидко. 
Батько намагався навчити цим совковим стрес-методом, один раз ледь сам не втопився, тікаючи від піздюлів мами. Але він правда заслуговував, бо це було вже неадекватно. 1-ий раз він кинув мене у течію ріки, течія швидка, там і доросла людина може втратити контроль. Я дійсно намагалася, але буквально через півхвилини мене вже треба було рятувати, поки мене далеко не віднесло. 2-ий раз в озері без жилета скинув з катамарана. Ось тут і вигрібав. 
А навчилася я за один день на неглибокому озері разом з мамою. Там було таке широке озеро, можна було довго плисти вздовж берега. Так, не швидко було, мама постійно була поряд, підтримувала руками і корегувала. Потім ще пару раз буквально за один тиждень їздили на це озеро для закріплення. І норм, ніякого стресу, нормальний метод.
А от стрибати головою вниз у воду «щучкою» так і не зміг навчити мене ніхто. На більшості водоймів я тупо від незнання дна стрибати відмовляюся. Але тепер в мене є знайома реабілітолог. Вона каже, що це навпаки добре. Бо більшість з поламаними шиями та спинами у неї в лікарні як раз після невдалих таких стрибків головою вниз. 

Соромно зізнатися, але у моєму цілком повнолітньому віці я досі не вмію плавати. Коли мені було п'ять років, мій дурень-батько не придумав нічого іншого, як жбурнути мене у ставок, на мілке. 
Я наковталася води і дуже злякалася, а він сказав, що придумав офігенний спосіб і посадив мене собі на спину. 
Ви коли-небудь пробували,маючи зросту метр з хвостиком, втриматися на спині великого мокрого голого мужика? 
От і я не втрималася і зісковзнула на глибині. А далі я бачила своїми очима ту страшну сцену з "Віднесених привидами", де Чіхіро тоне в річці - світло крізь зеленувату воду і шелест у вухах. Мене дістали, але у воду я більше не зайшла. 
З тих пір я панічно боюся втонути і у жахіттях часто сниться, що я десь тону. 
В ліцеї треба було ходити в басейн, і довелося пояснювати лікарю, що в мене проблема з залізанням у воду (у 15 років, ага) і що я реально не можу плавати і для мене це реально стре. І мені "намалювали" дерматит на хлорку в басейні і я потім тільки дивилася, як інші плавають.
На морі вперше побувала уже як вчилася в університеті і глибше як до стегна не заходила. 

В мене була проблема з шиєю і треба було закачати спину. Довелося вчитися. Це було вже в дорослому віці і басейні. 

Тренер був класний, тож проблем не виникало. І була дуже велика мотивація :)

Ставок за городом. Коли щоб поборсатися у воді треба лише пройти між рядків картоплі і помідорів - то  агато часу проводиш у воді. Не треба час на похід до пляжу витрачати. Тому якось так вийшло, що сама навчилася триматися на воді