Рекомендували мені цю книгу ще років десять тому, але я почитала анотацію і "не зайшло". 
В черговий раз зустріла "Квіти для Елджернона" в "100 найкращих книг для чогось-там в житті" і таки змусила себе прочитати. 
Для ледачих: мені не сподобалося. 

Не буду переказувати сюжет - в Інтернеті повно аналізів, описів і коротких змістів. Зосереджусь на власних враженнях. 
Прочитала я за один день - книга досить невелика, і зрозуміла що мені... не сподобалося. Взагалі. 
Ніби і сюжет має бути цікавий, і форма подання інформації від першої особи, і купа переживань ГГ, і всі його пригоди, але вони анітрохи мене не торкнули. Може, я така черства людина, не знаю. 
Миша Елджернон - другий ГГ - сподобалася, але його стало жаль уже з найпершої його появи у книзі, бо він - жертва експерименту. 
Можливо, підліткам би підійшло краще, ніж мені, бо навіть не читаючи наперед спойлерів, я вже знала, чим все закінчиться,ще до інциденту з мишами. Таке собі "Від пацанки до панянки", тільки у сеттінгу експериментальної психіатрії США ХХ століття. 
Наприкінці книги взагалі стало нудно і депресивно, ніби автор сам задовбався описувати і зіжмакав усе в один кафкіансько-сартрівський фінал, щоб якнайшвидше дописати книгу. Ані сліз, ані співчуття до ГГ, що б там мені не обіцяли. Чесно, я більше плакала над "Мустангом-іноходцем" Сетон-Томпсона і Капітаном Немо і його командою, коли "Наутілус" не міг пробитися до повітря. Страждання Чарлі з неймовірним рівнем інтелекту мері-сьюшні, розумово відсталий Чарлі викликає жаль, звісно, але в той же час ти сидиш, читаєш з покерфейсом і чекаєш розвитку сюжету, але все тягнеться як гумка, щоб в кінці закінчитися незрозуміло чим. 🤷‍♀️

Моє ІМХО: книга, скоріш за все, не підійде бібліофілам зі стажем, бо "я вже це десь читала"; але може бути цікавою підліткам. 
Загалом твір переоцінений і потроху стає "попсою". На жаль.