
Моє знайомство з творчістю Стівена Кінга почалося з цієї книги.
Спочатку історія здається трохи нудною: чоловік після аварії приїжджає на острів і не знає, куди себе подіти.
Ось офіційний короткий зміст:
Спочатку історія здається трохи нудною: чоловік після аварії приїжджає на острів і не знає, куди себе подіти.
Ось офіційний короткий зміст:
Едгар потрапляє в аварію. Він залишається живим, але з роздробленою ногою і без руки. Після аварії у нього починаються психічні розлади: неконтрольовані приступи депресії, неможливість згадати правильне слово. Дружина вирішує розлучитися і він погоджується. При цьому віддає дружині з доньками три-четвертих власного статку. Психотерапевт радить змінити обстановку і він вирушає на здавалося б мирний острів Дума, де винаймає будинок. Там же він і починає малювати, що схвалює його лікар. І виявляється, що, наче компенсуючи всі нещастя, доля наділяє його незвичайним талантом до живопису. Його картини можуть змінювати життя людей, які на них зображені. Едгар повертає зір своєму новому другу, Ваєрману, доводить до загибелі вбивцю маленької дівчинки. Але з кожним днем сила картин зростає, і Едгар вже не може її стримати. Дар виривається з-під контролю, це вже не дарунок долі – це страшна сила, яка здатна вбити найдорожче...
Кінг віміє писати трилери: як кажуть "їжачок просто перейшов дорогу, а аудиторія вже обісралася". Ось саме це затягує у більшості його книг - бо ти в кожній ситуації шукаєш якесь подвійне дно. І коли Едгар починає малювати корабель - ти розумієш, що скоро це вилізе йому (а може і всім навколо) боком. Хто та жінка в червоному, яку він малює? Чому саме зараз, саме тут?
Книгу важко назвати однозначно хорором або детективним трилером, але це поєднання жанрів і прийомів тримає у напруженні до кінця.
І краще б той корабель не припливав.