Тож ось вам новий вірш і невеличка передісторія створення.
Моя подруга у лютому виклала це фото (я зацензурив ПІБ), я побачив його пізно-пізно вночі, чогось мені зовсім не спалося і раптом в голову полізли перші рядки вірша. Я швидко записав їх до нотаток, щоб не забути і поліз сюди, на Картопельку.
Гуляв по каталогу коміксів, зайшов до першого в історії сайту автора мальописів  @Octane і почав читати "Легенду", передмову до "Душа повертається на Землю". 
Дійшов до перемоги над Війною і мене остаточно поперло на поезію, чого не було вже дуже давно. 

***
У темну воду світять ліхтарі.
Уже туман повис густим серпанком.
За хмарами не видно ні зорі,
Ні шляху через ніч до світла ранку.

За тишею ховається війна -
Мовчить, стара зіржавіла скотина.
Чатує Смерть, вже рік не спить вона,
Чекає жнив з косою на колінах.

Залізний дощ спадає із-за хмар, 
Вогненний сніг спускається довкола.
Не спиться, більше спокою нема
Від неба і до краю виднокола.

Десь там на Сході гримає гроза
І блискавки з землі шматують небо.
Пекельний закипів давно казан
Для тих, кого жаліти вже не треба.

Осліпла ніч, не видно ні зорі.
Тривожна тиша - що прийде натомість?
Завмерли над водою ліхтарі -
Вдивляються у ніч і в невідомість.

25.02.2023