*   *   *
Заснеженной нежностью, утренним светом  
Останешься в памяти ты.
Печаль моих зим... Ты останешься где-то,
Куда нас приводят мечты.

Те дивные дни, те веселые игры
И снежная светлая даль
Камин, теплый чай и знакомые книги,
На стеклах - мороза вуаль.

Безжалостно время ладонями пыльными
Стирает твой образ под ноль
А мне остается сплошное уныние
И острая памяти боль.

Забыть не смогу то чудес ожидание
у ясных небес на краю,
И снова зима белоснежными далями
Измучила память мою.

Я помню тебя, хоть и время стирает
Все милые сердцу слова,
За окнами пасмурно. Снег заметает,
Но сказка, как прежде, жива.

Проходят года, потеряются где-то
Слова, обещанья, мечты...
Но только навечно сверкающим светом
Останешься в памяти ты.
02.01.2013

………….. 
Цей вірш - присвята дуже близькій людині, яку я дуже любив, і якої вже більше десяти років немає у цьому світі. 
Велика частина мого світогляду сформувалася під її впливом і я за це дуже вдячний. 
Вона навчила мене не їхати дахом перед натовпом, виразно читати і придумувати цікаве. Певно, я був закоханий у неї, проте велика різниця у віці все ж зупинила мене від необдуманих дій.
Я знав її майже з дитинства і новина, що її більше немає, стала для мене шоком. 
Вірш-присвяту я наважився написати тоді, коли пройшов біль.