Розділ другий.
Маша і збирання кого попало. Гуля, кровожадний нерозлучник, лишаї і паукан.
Невеличка передмова, щоб була зрозуміла ситуація у нашому колективі.
Олександр Іванович - директор. Дядько з мізками, але зі своєрідним баченням життя. Тримає двох сторожових псів і риборозводню. Холерик, психує і так само швидко забуває. На пиздюлі краще не нариватися, бо буде читати лекції годину, а в кінці скаже, що ми всі ідіоти, але він вже нас простив.
Тамара Петрівна - замдир. Дружина Олександра Івановича. Приємна тітонька якій всіх жалко, вона намагається спасти неспасаєме і плаче над результатом. Має троє котів, нельотного ніколи стрижа, дві собаки і власний цвинтар неспасьонних.
Віка - товарознавець. Тварин любить тільки у випадку, якщо до них прийти, погладить і піти, бо дома має чоловіка Руслана, в якого лютєйша алергія на все живе, пухнасте і з лапками, тому вдома в них з улюбленців - гіпоалергенний кактус і блохей-акула з Ікеї. Має сталеві нерви і мріє завести ротвейлера.
Я, Михайло - цинік, інтроверт, від'їбіться-мен, вдома маю канарейчика, чотири невеликі акваріуми (40, 25, 15 і 8 літрів), у мами, але теж на моєму обслуговуванні: ще аква на 76 л, кіт (на момент історії йому 10 років і ми якраз лікуємо у нього алергію) і флораріум-моховник.

Маша - має одну кицю, забрану місяць тому з притулку. Родичів, дітей не має, має типу хлопця, який періодично приходить в гості. За професією зовсім не продаван, хоча і працює (поки що) в нас.

Марина - бухгалтер. Колишня викладачка економіки. Тварин любить, але не заводить, бо то велика відповідальність, а вона не хоче, щоб їм було погано. Дзен-бухгалтер, мінімум стресів, улагоджує конфлікти просто своєю присутністю, бля буду.
А тепер продовження. Сьогодні з картинками з інтернету, бо я не ставив собі за мету робити літопис магазинного працівника і фільмувати своє життя.

Отже, ми пили чай з битого чайника, з щербатих чашок, насипали корм до пакетиків тріснутою лопаточкою, здається, навіть моя виделка постійно змінювала форму.
Мій робочий фартух сходив до друзів і там сам собою облився якоюсь питною гидотою, що пахла ваніллю і яку я не міг вивести майже тиждень. Ненавиджу, блять, ваніль!
Мій мультитул втратив хрестову викрутку. Сам, курва. Який невихований інструмент!
Всі ці містичні речі якимось чином не потрапляли на камери і Віка підозрювала полтергейст, а ми з Мариною підозрювали, що полтергейста звати Машенька і вся містика діється в підсобці, де камер не було.
Одного разу я прийшов на зміну і побачив, що в одній з кліток сидить голуб. Звичайний, засмальцьований гуля з мусорки.
У клітці по сусідству з амадінами.
Амадіна - це така птічка:
Ілюстрація
Вони роблять прикольне "мі-мі-мі", живуть парами і дуже тендітні.

І саме біля них посадили голуба, йопта! У торговий стенд.
Я вже почав відчувати, як сідіє шерсть на сраці, бо орнітоз може викосити все населення, що має пір'я. А летючі щурі переносять його, самі при цьому не хворіючи.
Хапаю, саджаю в стару клітку, в підсобці.
Я телефоную Маші.
- Ой, Міш, то він відпочиває там. Тамара Петрівна дозволила. Він впав звідкись, забив лапку.

Телефоную Тамарі Петрівні:
- А всмислі у нас в торговому стенді гуля відпочиває? То так треба?
- Як це - у стенді? Я сказала, щоб у клітку в підсобку.
- Він уже там. Я щойно посадив. Він всю ніч просидів поруч з амадінами.
- Добре, я Маші сама скажу.

Маша прийшла з коробкою, розказала який я злий, безсердечний і вообщє.
Інфа про орнітоз Машу не вразила.
- Дивись, всі вони живі-здорові, ніхто не хворий. Шо ти нагнітаєш?
...
Нагнітати я перестав, але троє з п'яти амадін ми втратили. На той момент папуг у нас не було. Перемивати все спецрозчинами довелося мені, бо я б не довірив це нікому.

Привезли папуг. Орнітонаселення було тоді з тих двох амадін і одного тростинного астрільда. Це теж амадіна і дуже гарна.
Ілюстрація
Всі ці птахи менші горобця і мають такі тонкі лапки, що їх лячно брати в руки, щоб не зашкодити.

ДАЛІ БУДЕ ДІЧЬ, ЖЕСТЬ, КРОВ! НЕРВОВИМ І ЖАЛІСЛИВИМ НЕ ЧИТАТИ!
Я попередив.
Машенька не спитавшись бере у людей нерозлучника. Це такий папугай-напугай, хитрий, наглий як циган і кусючий, як сучка. Про їх утримання суто парами - міф. Вони і по одній штуці, і зграєю, і як завгодно, але не з іншими птахами, бо це такий маленький ті-рекс з характером, як у Гітлера.
Ілюстрація
Халявний папугайчик Машеньку обрадував, бо це ж тіпа подарок магазину. Подарок посадили у сусідній стенд з астрільдом. Між ними була тільки сітка.
Увечері Маша помітила, що астрільд сидить і гріється біля лампи. Лампа якраз між відсіками, біля перегородки.
Птах, що гріється - скоріше за все хворий і його треба як мінімум, оглянути, а взагалі везти до вет-орнітолога. Маші це розказували, показували і просили повідомляти, якшошо.
Не спитавшись нікого, не сказавши нікому, Маша пиздує додому, лишивши у вольєрі світло. Щоб астрільд погрівся, бо він змерз.

Вранці я знаходжу кривавий пиздець і кривавого чужого папугу, що за ніч розібрав астрільда на складові частини. Не з'їв, але там страшно було дивитися.
Викликаю начальство, закривши один з залів, де вся ця херня сталася, щоб люди не бачили.
Начальство охуєває і викликає Машеньку.
Машенька плаче і каже, що їй дуже жаль, але все одно папугайчик дорожче астрільда і що вона нагуглила, що астрільд папугу не образить, бо добрый, того так і посадила. Про папугу, який вчетверо більший за дрібну пташину, вона прочитати чомусь не захотіла.

Машу залишили без премії і зі штрафом на суму папуги і астрільда.
Папугу віддали за символічну суму знайомим Олександра Івановича (у яких був досвід утримання таких тварюк), розказавши херовий характер синьої птічки.
...
Але це ще не все.
Одного чудового літнього вихідного мені дзвонить Тамара Петрівна. Це вже херовий знак, бо у нас не прийнято було смикати когось з вихідних без нагальної потреби.
- Міш, тут Маша знайшла лишайне кошеня і просить...
- Ні. До неї додому. Я все сказав.
-... щоб ти не сердився і подивився за ним три дні.
- Ні. У мене дома мої коти. Принести лишаї додому я не збираюсь. По-друге, наші кролик, хом'яки і шиншила вже продані?
- Ні, але він поживе у підсобці.
- Хто знайшов, той і відповідає - це ви самі казали?
- Так, але це зовсім інше.
- Давайте домовимося. Я приходжу на зміну - магазин чистий, цілий, без бродячих котів, без лишаїв і голубів, що відпочивають. Нас скоро санстанція загребе.
- Але ж хіба тобі не жалко?..
- Коли мені жалко - я беру тварину собі, а не скидаю на колег. Хочете спасати - беріть собі. Але не туди, де тварини, за яких я відповідаю матеріально перед вами ж.
- Добре, я скажу Маші.

*Отримано нове досягнення: "БЕЗСЕРДЕЧНИЙ УРОД" *

Маша перестала зі мною розмовляти. Але западло проісходило як завжди.
Фіналом збирання загадочних звєрьков співробітниками став один цікавий випадок.
Ми зібралися робити інвентаризацію, тож весь колектив крім директора стирчав у магазині.
Зайшов парубок років двадцяти, схожий на гота. Весь у плащі, шкіряних чоботях у 30 градусів жари, з черепастим перстнем...
Приніс непрозорий контейнер з дірочками і сказав, що має на отдать даром хом'ячка. Тамара Петрівна радісно згодилася, парубок сказав, що контейнер йому не треба, бо він дуже поспішає, сів на скутер і звалив у небуття.
А далі почався адъ трэшъ і содомія.
Тамара Петрівна відкриває контейнер. Верещить і швидко закриває. І мовчить.
Підходить Віка, відкриває контейнер. Біліє, як стіна. Закриває.
Я в цей час рахую таблетки, яких кілька ящиків і мені трохи ніколи питати.
Дві бліді пані дивують Машеньку, яка тільки-но повернулася з забігайлівки з хот-догом і стаканчиком коктейлю.
- А що в коробочці? - питає Маша і, не дочекавшись, відкриває сама.
- Вроді як хом'ячок. - Кажу я зі свого кутка, від чого Віка починає істерично ржати, в той час як Маша верещить.
- Павуууууууук!
Віка вихоплює у неї контейнер і прикриває, щоб "хом'ячок" не дав дьору.
Я таки дописую результат в табличку і йду дивитися.
Відкриваю:
Ілюстрація
Фотка з інтернету, в руки я її не брав. Brachypelma albopilosum.
Це я потім дізнався, коли прийшов Вітя-зоопарк. Десь там у мене лишилися фотографії, може, пізніше знайду.
- О, паукан! - Кажу я. - Прикольний. Продамо? Все одно він безплатний. Наваримося.
Насправді я знав, що щоб продати потенційно небезпечних тварин - змій, пауканів, хижих птахів - треба мати спеціальну ліцензію і кваліфікацію співробітників, і документи на тварину, що вона не є контрабандою і браконьєрським виловом. А внелегалку продавати шопопало, не знаючи, що це і як з ним поводитися буде тільки ідіот або самогубець.
- Нє, Міш. Треба його якось... Пристроїти. - Каже Тамара Петрівна

Якби хтось знав, як мені хотілося сказати про "хто взяв - той і відповідає"! Але я стримався.

- Добре. Зателефоную Віктору, що екзотику тримає.

Вітя-зоопарк був вихідний і примчав з переноскою для пауканів, сачком і мисочкою води.
Визначив вид, похвалив, що ми її не чіпали руками, бо кучерява шерсть на дупі брахіпельми могла зробити нам розпухлі пики, коли б розлючений паукан почав її на нас кидати.
Паукан був визначений як самиця і забраний за чотири кави.
-Знаєте, що я вам скажу? - Сказала Тамара Петрівна. - Щоб більше ніяких тварин откуда попало, добре?
***
Кінець другої частини. Далі буде...