Картопляни, напишіть, на скільки крінжово от 1-10, буде інколи викладати сюди свої співи???
Напишіть, а потім читайте пост
Бо я щось прям не знаю...
Історія така (боже в мене рука права болить писати, бо я тільки що донесла бабусі сумку кг на 10-12, з картоплею)
Так от, моя мама - вокалістка, і хочеш не хочеш, а в моєму випадку ні того, ні іншого питання я не чула, тре співати.
Професійно я ніколи не займалась, жили собі в селі, під Дебалею, виступала на концертах, співала в маминому дитячому гуртку, ну і на кожному святі де можно було, не просили співати хіба-що на похованнях...
Я в дитинстві сильно співати і не рвалась, бо і так весь час десь співала, то ж є воно то й є, бо ще були танці, боротьба, басейн, малювання, ліпка, бісер, музикалка, розтяжка, англійська, ну і туди ж звісно школа, а там ще татко працював, і мала було вчитись на відмінно, бо ну як..
Ото на заняття співом ресурсу в мене не вистачало, і за рамки сільських концертів він (спів) не пішов. Але згодом, вже переїхавши до Харкова, я якось попросила маму зі мною трохи позайматись, подивитись який діапазон в мого вже зламаного "не дитячого" голосу. І я навіть хотіла записатись до студії, але і тут знайшлося ЗНО, курси по 3д, робота, англійська і німецька, історія і укр.мова, художка по 5-6 годин, підкурси в академії, далі вступ до універу, екзамени, паралельно з роботою і двома мовами...а я ще й вирішила відносини завести..божее, як згадаю.. 😂
Короче, хтось, не будемо показувати пальцем, вирішила, що вона всесильна, і все це потягне...далі мабуть і так все ясно, я примудрилася зхопити так зване "вигорання", в 17 мать його років, це, я вважаю талант. Я забросила все нахєр, окрім універу і роботи, профукала дорогучі курси, допрацювала рік, і весь наступний "хотіла вмерти", тільки ніхто мене не чіпайте...а синдром відмінниці зі школи лишився, і я без сил через сльози і істерики, по своєму бажанню бути гарною донечкою, закінчила два роки універу без єдиної четвірки))
Звісно ж мною пишалися, і я думала наче все роблю правильно, ще буде час поспівати, от закінчу семестр і запишусь, от рік закінчиться, і вже...
Спів накрився мідним тазом)
І з роками того часу реально все менше і менше, бо обов'язків все більше і більше, і то вже не з розряду вчасно зробити уроки і застелити постіль, а речі які ти не можеш закинути чи забути, бо не можна просто замість роботи піти у студію і співати, не можна закинути навчання і піти собі, і так зі всім. А потім починаєш думати: "ну на старості років час з'явиться і тоді.."
Я до того, що, якщо є можливість робити щось, що хочеться, що горить, хай не професійно, хай через дупу, криво, косо, але з душею. Робіть. Це підійме руки в складні часи, що б то за справа не була, але вона дасть вашим емоціям вихід, дасть вам побути собою трошки часу за весь день.
А на своє питання, я певно вже і сама собі відповіла))
Отак
Всім гарного вечора ✨
Напишіть, а потім читайте пост
Бо я щось прям не знаю...
Історія така (боже в мене рука права болить писати, бо я тільки що донесла бабусі сумку кг на 10-12, з картоплею)
Так от, моя мама - вокалістка, і хочеш не хочеш, а в моєму випадку ні того, ні іншого питання я не чула, тре співати.
Професійно я ніколи не займалась, жили собі в селі, під Дебалею, виступала на концертах, співала в маминому дитячому гуртку, ну і на кожному святі де можно було, не просили співати хіба-що на похованнях...
Я в дитинстві сильно співати і не рвалась, бо і так весь час десь співала, то ж є воно то й є, бо ще були танці, боротьба, басейн, малювання, ліпка, бісер, музикалка, розтяжка, англійська, ну і туди ж звісно школа, а там ще татко працював, і мала було вчитись на відмінно, бо ну як..
Ото на заняття співом ресурсу в мене не вистачало, і за рамки сільських концертів він (спів) не пішов. Але згодом, вже переїхавши до Харкова, я якось попросила маму зі мною трохи позайматись, подивитись який діапазон в мого вже зламаного "не дитячого" голосу. І я навіть хотіла записатись до студії, але і тут знайшлося ЗНО, курси по 3д, робота, англійська і німецька, історія і укр.мова, художка по 5-6 годин, підкурси в академії, далі вступ до універу, екзамени, паралельно з роботою і двома мовами...а я ще й вирішила відносини завести..божее, як згадаю.. 😂
Короче, хтось, не будемо показувати пальцем, вирішила, що вона всесильна, і все це потягне...далі мабуть і так все ясно, я примудрилася зхопити так зване "вигорання", в 17 мать його років, це, я вважаю талант. Я забросила все нахєр, окрім універу і роботи, профукала дорогучі курси, допрацювала рік, і весь наступний "хотіла вмерти", тільки ніхто мене не чіпайте...а синдром відмінниці зі школи лишився, і я без сил через сльози і істерики, по своєму бажанню бути гарною донечкою, закінчила два роки універу без єдиної четвірки))
Звісно ж мною пишалися, і я думала наче все роблю правильно, ще буде час поспівати, от закінчу семестр і запишусь, от рік закінчиться, і вже...
Спів накрився мідним тазом)
І з роками того часу реально все менше і менше, бо обов'язків все більше і більше, і то вже не з розряду вчасно зробити уроки і застелити постіль, а речі які ти не можеш закинути чи забути, бо не можна просто замість роботи піти у студію і співати, не можна закинути навчання і піти собі, і так зі всім. А потім починаєш думати: "ну на старості років час з'явиться і тоді.."
Я до того, що, якщо є можливість робити щось, що хочеться, що горить, хай не професійно, хай через дупу, криво, косо, але з душею. Робіть. Це підійме руки в складні часи, що б то за справа не була, але вона дасть вашим емоціям вихід, дасть вам побути собою трошки часу за весь день.
А на своє питання, я певно вже і сама собі відповіла))
Отак
Всім гарного вечора ✨
😉
За ті 5 років, що ми не бачилися, співаєш на порядок краще.
Я не маю музичного слуху і навіть для себе розумію, що коли я починаю видавати звуки, то десь за стіною в'януть кактуси.
Мені подобається як ви співаєте, була б рада бачити у свіжому такі відео.
Тим більше, це не відредаговано, як у тому відео про звукооператора.
Треба часто.
У вас приємний голос.
Взагалі мені болить, коли чую такі історії, що типу через навчання у школі не вистачило часу на спів (вставте потрібне на це місце). Та щоб вона всралася та школа. Вона має бути організована так, щоб у дитини час навіть на просто поєблувати залишався щодня. Якщо це не так, то це пройоб пед складу школи і батьків дитини.
У мене теж через навчання у школі по пизді пішов і спів, і малювання, і танці, і мандри, і нормальна соціялізація, багато чого. Зараз сиджу, доросла вже, давно ніякої школи в моєму житті немає (обожнюю писати це 1 вересня 😏), дивлюся на ті оцінки і думаю: «Ну от і сенсу? Багато було сенсу за оце дупу рвати і відмовлятися від іншого дозвілля? А зараз в мене вільний час то вже є, бо робота то вам не школа, тут ще відпочивати можна. Але я у вільний час не знаю, куди себе діти, бо нічого, окрім вчитися блін не вмію! Афігєть скіл 😡»
При чому якоїсь суттєвої різниці між відмінниками і іншими учнями у дорослому віці я не бачу. З мого класу всі нормально працевлаштувалися (хто цього прагнув). Ще навіть скоріше, ніж я та інші відмінники. Бо тут соціялізація рулить, а не оцінки всраті. Просто у когось було нормальне дитинство, а у когось ні.
Вибачте, думки в голос) А ви співайте обов’язково, якщо хочеться!)
Ну, у мене були оцінки високі, але я не можу сказати, що мені було сильно легше в житті, ніж моїм овочевим днокласникам. А іноді навіть сильно складніше.
"Круглому дурню легко вийти в люди - його викочують, а багатогранну особистість ніхто не хоче викочувати, бо вона не кругла" (с) мій дід.